Загальноосвiтня школа № 36 м. Харкова
 


Україна
понад усе !

100
років

1923-2023

 

Наша iсторiя

 

 

До 100-рiччя школи...

 



Шановні учні, батьки, вчителі

Учнівське самоврядування школи активно працює над підготовкою до святкування 100-річчя школи.

Учнями ініційовано ряд заходів, в яких ми запрошуємо взяти участь всіх охочих:

1. Конкурс емблем «Моїй школі - 100». Емблема може бути виготовлена на папері формату А4 за допомогою графічних редакторів або як малюнок. В правому нижньому куті вказати автора. Роботи надсилати на шкільну пошту h_sc36@ukr.net з темою «Конкурс емблем до 100-річчя школи»

2. Виставка-конкурс малюнків «Моя школа в майбутньому», «Мій улюблений урок», «Мій улюблений учитель» тощо. Фото малюнків надсилати на шкільну пошту h_sc36@ukr.net з темою «Конкурс малюнків до 100-річчя школи»

3. Проєкт «Історія моєї родини в історії школи (шкільні династії)». Може бути представлений у вигляді колажа зі шкільними фото членів родини, які навчалися в школі у різні роки. Проєкти надсилати на шкільну пошту h_sc36@ukr.net з темою «Конкурс проєктів до 100-річчя школи»

Автори кращих робіт будуть відзначені грамотами, а самі роботи будуть представлені на ювілейній виставці до 100-річчя закладу.

Чекаємо ваші роботи до 30.12.2022.

Дякуємо за співпрацю!


 
Творчі проєкти 1-11-х класів "Емблема "100-річчя школи №36"

18.10.2022 Засідання Ради лідерів. Представлення творчих робіт класів "Емблема до 100-річчя школи"


05.10.2022 засiдання Ради лiдерiв учнiвського самоврядування, присвячене пiдготовцi до святкування 100-рiччя школи

Історія моєї родини в історії школи







 

Сторінки славетної історії

 


 
Iз спогадiв першого директора 36-ої школи Туторського Павла Васильовича

 
Так народжувався особливий, неповторний дух довiри та творчостi 36-ї школи

 
Святкування 5-річчя школи № 36

 
Історія будівлі, в якій працювала 36-та школа

 
Опалені війною... 1940-1941 н.р.

 
36-та чоловіча середня школа. 1945-1954 рр.

 
Монолітна команда однодумців. Педагогічний колектив 36-ої чоловічої середньої школи. 1945-1954 рр

 
Навчати інших, вчитися самому...

 
Монолітна команда однодумців. Педагогічний колектив Харківської середньої школи №36. 1955-1974 рр.

 
50-річчя Харківської середньої школи № 36

 
Творець, мудрець, знавець, мислитель...

 
Ініціативність, почуття нового, творчість...

 
Музей історії школи №36

Наша iсторiя

 

1923 р. вiдкрито трудову школу №36 за адресою: вул. Ветеринарна, буд. 30 (теперiшня вул. Iванова)
1928 р. школа вiдзначила 5-рiчний ювiлей, видано книгу, присвячену цiй подiї
1941 р. пiд час Великої Вiтчизняної вiйни будiвлю школи зруйновано. На вул.Артема, буд.55 вiдкрито шпиталь
1945 р. 36 школа поновила роботу за адресою: вул. Артема, буд. 55. Вiдкрито чоловiчу школу
1953 р. реорганiзацiя школи: чоловiча школа об'єднана з жiночою, дiстала назву "Трудова полiтехнiчна школа"
1956-1957 р.р. створено перший у мiстi шкiльний верстатний парк
1959 р. проведено архiтектурну реконструкцiю школи: добудовано спортивний зал, бiблiотеку, шкiльнi механiчнi майстернi
1961-1962 р.р. вперше в мiстi запроваджено кабiнетну систему навчання
1973 р. школа вiдзначила 50-рiчний ювiлей
1995 р. розпорядженням Київської Районної Ради народних депутатiв м. Харкова № 3158 вiд 01.12.95р. зареєстовано Статут державного комунального закладу середньої загальноосвiтньої школи I-III ступенiв №36 Київського району м. Харкова
1998 р. школа вiдзначає 75-рiчний ювiлей
2001 р. вiдкрито музей "Українська свiтлиця"
2002 р. розпочато роботу над створенням музею iсторiї школи.
Вiдкрито комп'ютерний клас за участi народного депутата України С.Косiнова
2003 р. З нагоди 80-рiччя вiд дня заснування школи педагогiчний колектив:
  • oтримав Подяку Головного управлiння освiти i науки за багаторiчну сумлiнну працю i високий рiвень професiоналiзму;
  • Грамоту Головного управлiння з гуманiтарних та соцiальних питань за вагомий внесок у розвиток освiти.
Педагогiчний колектив школи нагороджено Почесною грамотою управлiння освiти Київської районної ради за II мiсце в районному етапi обласного огляду-конкурсу "Дитячi об'єднання як досвiд демократизацiї суспiльства"
Педагогiчний колектив школи нагороджено Грамотою Головного управлiння з гуманiтарних та соцiальних питань у зв'язку з перемогою у мiському конкурсi на кращий проект з органiзацiї роботи з обдарованими дiтьми
2004 р. Вiдкрито клас професiйного навчання за участi мiнiстра з НС Г.Реви
2007 р. Вiдкрито музей iсторiї школи за сприяння випускника 1969 р. Росохи Володимира Омеляновича, ректора Унiверситету цивiльного захисту в 1998-2005 р.р.
2009 р. створено музей "Українська свiтлиця". Педагогiчний колектив школи отримав Подяку Харкiвського мiського голови М. Добкiна за творчий пiдхiд до реалiзацiї завдань державної полiтики у галузi освiти, значний внесок у справу навчання та виховання дiтей i української молодi
2010 р. Педагогiчний колектив школи нагороджено Дипломом Департаменту освiти Харкiвської мiської ради за I мiсце у номiнацiї школа-центр монiторингових дослiджень" конкурсу-захисту на кращу модель iнформатизацiї закладу освiти "Шкiльний iнформацiйний свiт"
2011 р. на базi школи створено освiтнiй округ "Освiта майбутнього"
2012 р. створено музей "Педагогiчної слави"
2013 р. школа вiдзначила 90-у рiчницю

Як усе починалося

Для воспоминаний существует пора, как для сбора грибов
и ягод, как для жатвы : К полувеку дерево нашей жизни
уже отягчено зрелыми плодами нашей памяти:

(Инна Гофф, "Превращения")

Всякая школа славна не числом, а славою своих учеников.
(Н.И. Пирогов)

1923 рiк. Уже рiк як закiнчилася жорстока громадянська вiйна. На превеликий подив молода Україна пiднiмалася з розрухи i голоду.

Харкiв - столиця Української республiки. Тут працює український уряд. Одним iз найважливiших завдань уряду був порятунок дiтей, їхнього майбутнього вiд голоду, злиднiв, неуцтва.

Школи! Потрiбно багато шкiл. Уряд вводить обов'язкове початкове навчання. Школи переживають нелегкий час, тому що стара система навчання (гiмназiї, реальнi училища й iн.) була лiквiдована, а вiдкрити новi школи не вистачало засобiв. Крiм того, ще не була сформована нова система навчання: якою повинна бути нова школа? Чому i як учити? Хто буде вчити?

Але дiтей треба вчити!

I от двi сестри, професiйнi вчительки, Ельза та Iрма Германiвни Тиль, вiдкрили в себе на квартирi групу, в якiй самi навчали дiтей, що сюди приходили. Невдовзi до сестер приєднуються iншi педагоги. Так виникає iдея   створити державну школу за принципом самооплатностi. Група батькiв звертається в Губнаросвiту й одержує дозвiл на органiзацiю такої школи. Директором школи призначається вчитель географiї гiмназiйної школи Туторський Павло Васильович.

Павло Васильович i один з батькiв у пошуках примiщення для школи отримують дозвiл "пiдселити" майбутню школу до Художньо-промислового училища по вулицi Каплунiвськiй, № 8 (нинi Червонопрапорна).

"36 трудова школа знаходилася за адресою - вул. Каплунiвська, 8. Семилiтка. У 1922-24 роках знаходилася в безпосередньому адмiнiстративному пiдпорядкуваннi Губнаросвiти, утримується на кошти батькiв" (Архiвна довiдка).

1 березня 1923 року була зiбрана шкiльна рада на чолi з директором. Було вирiшено: школа буде називатися "36 трудова школа". Вона ставить перед собою завдання не тiльки дати дiтям основи наукових знань, але й пiдготувати їх до подальшої трудової, творчої дiяльностi для добра Батькiвщини. Школi надали двi кiмнати: в однiй розмiстилися фiзична лабораторiя, бiблiотека, також тут проводилися уроки спiву. В другiй кiмнатi велися позмiнно iншi уроки. Активну участь у благоустрої школи брав викладач училища, художник М. Федоров (його картини є в Харкiвському художньому музеї). Федоров став учителем малювання в новiй школi. Умови для проведення занять були дуже складнi, i наполегливi турботи директора i батькiвської ради принесли бажанi результати: у серпнi 1924 року школi передали маєток по вулицi Ветеринарнiй (тепер вулиця Iванова, № 26). Це був будинок, що мав власну iсторiю: до революцiї тут розташовувалася "Спiлка поширення в народi грамотностi". Однiєю iз засновникiв цiєї спiлки була прекрасна просвiтителька України - Христина Алчевська.

10 жовтня Єдина трудова школа № 36, її директор i перша завуч Ерiка Олександрiвна Маєвська прийняли до нової школи 515 учнiв.

Створення принципово нової школи в 20-i роки - це, як писав наш генiальний поет, "їзда в незнане", адже все повинно бути по-новому. Тому Павло Васильович ретельно пiдбирав учителiв. Потрiбнi були однодумцi, справжнi професiонали з педагогiчним досвiдом i готовi самовiддано працювати над створенням нової школи в широкому розумiннi цього слова. Цi вчителi склали основну силу педагогiчного колективу "новонародженої" школи. От їхнi iмена:

Басина Рахiль Лазарiвна - викладач росiйської мови i лiтератури, завуч;

Поплавська Раїса Рувимiвна - викладач росiйської мови i лiтератури

Нестеренко Любов Василiвна - викладач росiйської мови i лiтератури;

Тиль Ельза Германiвна - викладач математики;

Левiна Олена Романiвна - викладач фiзики i хiмiї;

Маєвська Ерика Олександрiвна - викладач нiмецької мови;

Тиль Iрина Германiвна - викладач нiмецької мови;

Струменко Вiра Євгенiвна - викладач географiї.

Дехто з учителiв, зарахованих на роботу в школi, не був професiоналом, але це були талановитi особистостi й тому виявилися прекрасними вчителями.

Таким був учитель iсторiї Гольденберг Володимир Олександрович. Лiкар за професiєю, вiн був закоханий в iсторiю, прекрасно знав її i натхненно викладав iсторiю людства на уроках, незважаючи на те, що приходив на заняття часто пiсля нiчного чергування в лiкарнi.

Цiкавi уроки Юрiя Митрофановича Федорiвського, що прекрасно володiв росiйською й українською мовами i лiтературою, згадують учнi 20-х рокiв.

Петро Iванович Кравцов, лiкар за професiєю, мав чудовий голос, любив музику i хоровий спiв. Майбутнiй доктор бiологiчних наук, вiн у 20-i роки запропонував свої послуги юнiй школi як хормейстер.

А талановитий художник Федоров, викладач художнього училища, вчив наших дiтей малюванню.

Прийшли до школи i молодi вчителi, в основному в початковi класи. Вони керувалися щирим бажанням учити i виховувати дiтей нового суспiльства. В спогадах однiєї з учениць 20-х рокiв передано чудовий образ такої вчительки:

"Она воспитала в нас безудержную активность. Мы, как и вся страна, непрерывно за что то или против чего то боролись : все шло, конечно, от Елены Ивановны. Мы ее обожали. Она была молода, весела, красива, а главное - она нас любила, ей самой было интересно все, что делали мы. Все что она делала, было искренне. Мне кажется, что Елена Ивановна, была тем редким педагогом "милостию божьей", для которых педагогика не наука, не ремесло, а искусство, - творческая часть ее жизни." ( зi спогадiв I.Д. Орлової).

Учнiвський склад школи був непростим. У складi звичайних учнiв були дiти членiв Українського уряду, видатних суспiльних дiячiв, дiячiв культури: Коля i Володя Косiори, сини секретаря ЦККП(б)У Косiора Вiкентiя Станiславовича; син командуючого Українським Вiйськовим округом Якiра Iони Еммануїловича -  Петя; син наркома освiти України Затонського - Дмитрик; син викладача iсторiї в унiверситетi Пакуля - Євгенiй та iн. I треба вiддати належне педагогiчному колективу, i в першу чергу директору Туторському, що в школi панував справжнiй демократизм у вiдносинах мiж дiтьми i педагогами.
У дiтях виховували дух колективiзму, дружби, взаємодопомоги, почуття справедливостi. Нiколи не виникали конфлiкти мiж "елiтними" дiтьми й iншими, звичайними.

Це зiграло свою позитивну роль пiд час лихолiття воєнних рокiв i пiсля вiйни. Сила, мудрiсть колективу допомогли школi пережити найтяжчi 37-38 роки. Це почуття дружби, вiдчуття дружнього плеча допомагали цим людям завжди.

Iсторiю формування колективу 9-б класу (1940 р.) розповiла у своїй статтi "Виховання колективу" Рахiль Лазарiвна Басiна: "Усi ми працювали з ентузiазмом, завзято прагнучи досягти тих цiлей, що стояли перед усiм радянським учительством."

А школа розросталася, облаштовувалася. У власному будинку були створенi майстернi, де хлопцi здобували професiйнi навички: столярнi, слюсарнi, швейнi, палiтурно-картонажна майстерня. Цiкаво, що цi майстернi мали не тiльки навчальне спрямування, але й практичне призначення. Так, наприклад, у 1927 роцi палiтурна майстерня впорядкувала 992 книги, що заощадило школi 107 крб. 60 коп. Учень С. Дзюбов згадує: "Значення палiтурної майстернi для школи дуже велике. Крiм її навчального значення для учнiв, вона цiлком обслуговувала шкiльну бiблiотеку, i поза школою не вiдправлялася в плетiння жодна книжка". На вирученi кошти була обладнана їдальня, де дiти-сироти або дiти з незаможних родин одержували безкоштовнi снiданки. Частина грошей пiшла на оплату пiдручникiв для цих дiтей. У швейнiй майстернi шили робочi фартухи, костюми для шкiльних вистав, зшили навiть завiсу для сцени. Усвiдомлення учнями того, що їхня праця була серйозним внеском у будiвництво їх же школи, викликало самоповагу, почуття вiдповiдальностi за свою роботу.

З перших днiв життя школи хлопцi виявили велику цiкавiсть до рiзних областей знань. Тому стали створюватися рiзнi гуртки. З iнiцiативи хлопцiв були створенi лiтературно-граматичний, фiзичний та iн. Велике зацiкавлення викликав природно-науковий гурток. Заняття проходили пiсля урокiв, але це гурткiвцiв не бентежило. Хлопцi обмiнювалися iнформацiєю з журналiв i книг, а навеснi їздили на екскурсiї по рiдному краю, збирали зразки рослин для гербарiя. У 1926 роцi школi видiлили дiлянку пiд сад i робота закипiла: посадка фруктових дерев, догляд за ними. Почали створювати невеликий "живий" куточок. Захоплення природознавством стало таким широким, що почали видавати рукописний журнал "Юний натуралiст".

Визначну роль у школi вiдiгрвала бiблiотека. З перших днiв, ще в тих двох кiмнатах, уже збиралася бiблiотека: хлопцi принесли близько 300 власних книг, а коли в 24-25 роках з'явилася можливiсть купити книги, було куплено 1689 книг на 1260 крб. Це було визначною подiєю. Книголюбiв виявилося дуже багато. Вони допомагали бiблiотекаревi в оформленнi книг, у складаннi каталогу. А головним було читання. Читали самi, але читали вголос i тим, хто ще сам читати не вмiв, i тим, хто просто ще не звик читати книги. У школi особливим авторитетом користувалися хлопцi, що багато читали. Навколо них на змiнах збиралися невеликi групи - слухали розповiдi про прочитаний твiр. Таким чемпiоном-читачем у 3-м класi був Женя Пакуль. Йому по-доброму заздрили, але не могли "перемогти" (наздогнати в читаннi). Цiкавий епiзод згадує однокласниця Женi, учениця 3 "Б" класу Шура Вангер, одна iз шанувальниць чемпiона. Одного разу вона побачила на столi в батька незнайому книгу. Розкрила її i стала читати: "Тоня стояла у открытого окна. Она скучающе смотрела на знакомый, родной сад, на окружающие его высокие, стройные тополя, чуть вздрагивающие от легкого ветерка". Впилася в книгу. I не могла вiдiрватися. Хто вiн, цей автор? На обкладинцi - невiдоме прiзвище - М.Островський.

Ця книга стала головною, дороговказною для нашої молодi на багато десятилiть.

"У книзi було щось особливе - печатка дiйсностi i дивна близькiсть героя...Ми прийняли Павку вiдразу, без чиєїсь подачi... Ми вважали головним своїм лихом те, що занадто пiзно народилися й усi великi справи зробили до нас".

"Як заггартовувалася сталь"! Нова, ще нiхто не читав! Тепер щодня на змiнi Шура iз захопленням розповiдала прочитане, а хлопцi, затамувавши подих, слухали iсторiю хлопчиська Павки Корчагiна. Такого ще не було.

Таким чином, бiблiотека була не тiльки сховищем книг, не тiльки видавала або обмiнювала книги, це був центр, навколо якого кипiло особливе, духовне життя. Тут учили читати, тобто розбиратися в книгах, осмислювате прочитане. Стали проводитися тематичнi обговорення книг. Наприклад, "Дiти i пiдлiтки в художнiй лiтературi" (1925 р.)

На засадах взаєморозумiння та взаємодопомоги бiблiотека працювала з учителями лiтератури. Так, у 1927 роцi хлопцi запропонували вiдзначити 100-рiччя роману О.С. Пушкiна "Євгенiй Онєгiн".

У пiдготовцi цього заходу була задiяна вся школа - вiд малого до великого. Кожен клас одержав помiрнi для нього завдання i прагнув його вчасно i добре виконати. Проводилися конкурси читцiв вiршiв поета, готувалися iлюстрацiї до роману. Пiдготовка i проведення ювiлею висвiтлювалися в класнiй i шкiльнiй стiннiй газетi. Ювiлеєм жили в школi всi: вчителi й учнi. Ювiлей пройшов на славу. Чудовим було те, що цим жила вся школа: дiти i їхнi наставники.

Масовим захопленням у нашiй школi був театр (лицедiйство). У тi далекi роки розповсюдженим жанром була живгазета - усний агiтплакат. У ньому зливалися в єдине цiле - публiцистика, частiвки, короткi дiалоги, спорт. Живгазета була актуальна, гостра, емоцiйна. Живгазету складали самi учнi. Костюми теж шили хлопцi. Пушкiнiада пройшла з великим успiхом. Гарнi спектаклi стали в нас доброю традицiєю. I до сьогоднiшнього дня театралiзованi вистави iдуть на вечорах зi святкової сцени в нашiй школi.

У 1925 роцi наша школа однiєю з перших стала пiонерським загоном. Пiонерська органiзацiя була створена в 1922 роцi добровiльно, у пiонери приймали тих дiтей вiком вiд 10 до 14 рокiв, що прагнули бути наполегливими в навчаннi, працi й спортi, бути чесним i вiрним "товаришем". Пiонери в усьому прагнули допомагати дорослим: брали участь у суботниках, займалися i бездоглядними дiтьми, шефствували над родинами вiйськовослужбовцiв i т.д.   Рада загону взяла на себе велику частину позакласної роботи: суботники, спортивнi змагання, походи, самодiяльнiсть та iн.

У 1934 роцi столицею України став Київ. Туди переїхали працiвники наркоматiв, члени уряду, вищий комсклад. Дуже багато дiтей нашої школи з родинами переїхали до Києва. Смутними були розставання в класах, де дiти провчилися разом по 2-3 роки, здружилися...

Але життя брало своє. У 1936 роцi по вулицi Iванова за типовим проектом був побудований великий сучасний шкiльний будинок, i туди перевели 36 школу. Це була 3-я адреса 36-ї школи: вул. Iванова, 19 (нинi шк. № 5)

1 вересня 1940 року, в день Свята першого дзвоника в 36-у школу прийшов кореспондент обласної газети "Червоний прапор" (особлива честь!). А 3 вересня 1940 р. у газетi з'явилася велика фотографiя учнiв 36 школи вiд 1 до 10 класу, i кожний з них написав про свої плани на новий навчальний рiк.

Але останнiй день цього навчального року, 21 червня, став "чорним днем" нашої iсторiї. Прогримiла вiйна! Сергiй Астахов не пiшов до 2-го класу, а Лев Iнсаров (десятикласник) не став студентом. Вiйна! Життя мiста рiзко змiнилося. А значить i життя школи теж. Учнiв старших класiв, що вчилися, вiдправили в колгоспи i радгоспи областi для допомоги в збираннi врожаю.

Випускниця нашої школи згадує: "29 червня старшокласники нашої школи їхали в Бiлий Колодязь, пiд Харковом, щоб допомогти радгосповi в проведеннi сiльськогосподарських робiт, тому що бiльшiсть сезонних i постiйних робiтникiв радгоспу були призванi до армiї. У радгоспi <...> ми проробили до середини серпня...i ми повернулися додому..." (Н. Згурська, "Погляд у минуле").

А мiсто вечорами занурювалося в непроглядну пiтьму. "У темряву занурилось мiсто. Здається нiколи не було так темно, як в оцi першi тривожнi ночi свiтломаскування. Ослiпло темне громаддя будинкiв, таємничiстю наповнились парки, сквери. Чорне небо нависло над мiстом". (О. Гончар, "Людина i зброя").

Фронт наближався до Харкова, i мiсто готувалося до оборони: тисячi харкiв'ян було вiдправлено на риття окопiв навколо мiста, у самому мiстi споруджувалися барикади i протитанковi "їжаки".

А молодь штурмувала вiйськкомати: рвалася на фронт.

Десятикласниця Валя Сухарева готувалася в наступному навчальному роцi їхати до Москви для вступу до театральної студiї iм. Вахтангова, але 21-го червня поїхала на курси медсестер i була направлена в партизанський загiн на Сумщину.

З 1942 по 1945 р. Нiна Болотiна (Згурська) брала участь у звiльненнi Донбасу, Криму, Угорщини та iн., була нагороджена медаллю "За оборону Сталiнграда" та iншими.

Пiсля 9-го класу пiшов на фронт Рем Бобрiв i воював у складi 1-ої Гвардiйської дивiзiї прориву.

У 1943 р. воював на Захiдному фронтi Григорiй Вольфович Столяров. Нагороджений орденом Слави, 6-ма медалями.

Усю вiйну пройшла випускниця 40-го року - фельдшер Нiколаєнко Тамара Михайлiвна. У 19 рокiв була нагороджена орденом Червоного  Прапора за порятунок поранених при форсуваннi Днiпра.

Пiд вогнем, що не припинявся, лiкар Євгенiй Альбертович Фрiдман iз залишками дивiзiї переправляв поранених через Днiпро. I так багато випускникiв нашої школи.

Далеко не всi, на жаль, повернулися додому пiсля вiйни.

Незважаючи на тяжкi бої, 24 жовтня в мiсто ввiйшли вiйська вермахту.

За три страшних роки окупацiї мiсто було перетворено на руїни. 40 найбiльших заводiв були розгромленi, спаленi, особливо тодi, коли фашисти вiдступали, у серпнi 1943 року. При вiдступi нiмцi спалили майже всi школи, готелi, включаючи величний Будинок проектiв. "Я бачив Харкiв. Таким, напевно, був Рим, коли через нього прокотилися орди варварiв у V столiттi, - величезний цвинтар. На мiсцi мiста, на мiсцi всiх без винятку гiгантських заводiв - руїни йhistory.html попелища". Так писав знаменитий радянський письменник Олексiй Миколайович Толстой, що був присутнiм у Харковi на першому в iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни судi над вiйськовими злочинцями.

Зруйнований був i новий будинок 36 школи по вулицi Iванова. Згадує письменниця Iнна Гофф, що була ученицею 36 школи: "Я училась в 6 классе, когда началась война:Летом 45 года мой город хранил резкие черты пережитого. Стоял пустой остов Госпрома, насквозь просвеченный солнцем. Вместо школы, где я училась, - груда развалин. Туда, на камни и щебень, я положила букет гвоздик." (Iнна Гофф, "Перетворення").

23 серпня 1943 року, пiсля кровопролитних боїв наше рiдне мiсто було звiльнено вiд окупантiв. 30 серпня Харкiвський обком партiї звернувся до харкiв'ян iз закликом:

"Дорогi харкiв'яни!
Велика радiсть прийшла в рiдне мiсто!...Харкiв визволено!... Робiтники i робiтницi! Трудова iнтелiгенцiя! Ми закликаємо вас до напруженої творчої роботи по вiдродженню мiста.
До працi, брати i сестри!"

Як Фенiкс, вiдроджувався з попелу "залiзобетонний" Харкiв. Ще продовжувалася вiйна, а в нашому мiстi тисячi дiтей, пiдлiткiв. Треба було повернути до шкiл i починати довгоочiкуваний новий навчальний рiк.

I школа починала нове життя. Але це була вже зовсiм iнша школа - чоловiча. Шкiльних примiщень, придатних для початку занять, було надзвичайно мало. Тому 36-а лише в 1945 р. змогла приступити до роботи, їй було надане примiщення за адресою: вул. Артема, 55.

"От i збулося! От i прийшов цей день, про який 4 роки ми думали i мрiяли, якого чекали, як найяснiшого i радiсного свята. Який вiн чудесний, цей день - кращий за всi думки i мрiяння про нього: у синявi неба, в нiжнiй зеленi трав, у цвiтiннi садiв - травень 45 року.
Вiйна кiнчена...у серцi таке робиться! Перемога! Перемога!"

(З листа Згурської колишньому однокласниковi Б. Найдьонову).

Стали повертатися з вiйни нашi колишнi учнi.

Валентина Михайлiвна Сухарева здiйснила свою мрiю: вона стала акторкою i багато рокiв проробила в нашому росiйському драматичному театрi iм. О.С. Пушкiна. Заслужена артистка республiки, вона багато рокiв вiддала театральному колективу Харкiвського полiтехнiчного iнституту.

Нiна Згурська стала архiтектором. Григорiй Вольфович Столяров - професор медичного науково-дослiдного iнституту неврологiї. Нiколаєнко Тамара Михайлiвна - врач-отоларинголог.

Iз стiн нашої школи на фронт пiшли та не повернулись

Випуск 1940

Бочаров Ростислав10-А клас
Пакуль Євген10-А клас

Випуск 1941

Певзнер Павло10-А клас
Слуцкер Венiамiн10-А клас
Боштавенко Юрiй10-А клас
Дубровський Якiв10-А клас
Воєвода Володимир10-А клас
Знiткiс Стефан10-А клас
Бабаков Юрiй10-Б клас
Крайтблат Йосип10-Б клас
Бураков Сергiй10-Б клас

Закiнчити школу не встигли 1941

Розiноер Якiв9-Б клас
Рубiнштейнт Неллi9-Б клас
Склярський Владлен9-Б клас
Люткевич Юлiй9-А клас
Розенберг Юрiй9-А клас
Левiка Юлiя9-Б клас

Вiчно живi тi, хто не повернувся з вiйни.

 

Вiдродження

 

Харкiв недарма називають тепер першою столицею. Можна довго перелiчувати всi видатнi подiї, якими прославилося наше мiсто.

Особливо вирiзняється Харкiв своєю турботою про дiтей.

Згадаємо знамениту колонiю А.С. Макаренка; перший у країнi Палац пiонерiв; перша ялинка; дитяча залiзниця й iн. - усе це перше, усе це дiтям. Коли Харкiв уперше звiльнили вiд фашистiв, уже був видiлений будинок для Палацу пiонерiв - на розi Пушкiнської i Сумської.

Коли з Харкова остаточно було вигнано фашистiв, одразу було поставлено завдання: у вереснi дiти повиннi сiсти за парти. Але багато шкiл було спалено або зруйновано, i примiщень не вистачало. Завдання ускладнилося тим, що пiд час вiйни в середнiй школi було введено роздiльне навчання хлопчикiв i дiвчаток...

36 середню школу було вiдкрито лише в серпнi 1945 року за новою адресою: вул.Артема, 55. Школа стала чоловiчою. Її вiдкрив директор Михайло Павлович Трусевич.

Близько 2000 хлопчикiв заповнили школу: сила-силенна учнiв було. У класах навчалося по 45-50 чоловiк, було по 7 парарельних класiв. Сидiли по 3 учнi за однiєю партою. Працювали в 3 змiни, закiнчували заняття о 20 годинi.

Класи були важкими за складом, за рiвнем пiдготовки, були переростки, багато сирiт i напiвсирiт. Це все були дiти вiйни в найширшому розумiннi цього слова. Це вiдбивалося на успiшностi й поведiнцi дiтей. Все це треба було враховувати. Учителi, що прийшли в таку школу, нiби проходили перепiдготовку, заггартовувалися i перемагали.

Особливо важко було учням 9-10 класiв. Але вони за роки вiйни подорослiшали, в основному працювали завзято й успiшно. Тому перший випуск 1947 року складався з 34 чоловiк, 4 золотих медалiстiв (атестат без єдиної четвiрки): Дiденко Костянтин (19 рокiв), Жолковський Костянтин (17 рокiв), Карiнер Михайло (17 рокiв), Любич Юрiй (16 рокiв).

У 1945-1949 роках у нашiй школi було дозволено складати iспити екстерном. Було випущено бiльш нiж 150 екстерникiв (вiд 17 рокiв i старшi). Мужнi, наполегливi люди!

У 1946 роцi до 9 класу нашої школи був зарахований незвичайний учень. Вiн прийшов у солдатськiй гiмнастерцi, а на грудях сяяв орден Червоної зiрки, дзвенiли бойовi медалi "За перемогу над Нiмеччиною". Герман Ковальов. 19-ти рокiв!

У 1943 роцi 16-лiтнiм юнаком вiн пiшов добровольцем на фронт. Став сапером. Брав участь у форсуваннi Днiпра, у найтяжчих боях пiд Прагою, був важко поранений, але пiсля шпиталю повернувся в армiю i дiйшов до Берлiна. У 1945 роцi демобiлiзований. Повернувся до Харкова i прийняв важке, але чоловiче рiшення: будь-що-будь закiнчити середню школу i вступити до ВУЗу. Мрiяв стати хiмiком. Завдання своє вiн виконав на вiдмiнно: закiнчив школу в 1948 роцi зi срiбною медаллю. Всупив до Харкiвського унiверситету на хiмфак, у 1953 роцi закiнчив його.

Зараз Герман Миколайович - мастистий учений, але й романтик. Вiн невгамовний мандрiвник, прекрасно малює. Але найбiльша його любов - лiтература. У нього прекрасна бiблiотека. З великим сердечним теплом згадує вiн свою вчительку лiтератури Сару Самойлiвну Гiнесiну, яка навчила його любити лiтературу.

Герман Миколайович вважає, що по-справжньому особистiсть формує насамперед велика лiтература.

Обличчя школи - це її педагогiчний колектив на чолi з директором. У 1945 р. до школи прийшли вчителi з досвiдом роботи в довоєннiй школi. Вони були рiзнi за характером i майстернiстю, неповторними особистостями. Але нiхто не мав досвiду роботи в чоловiчiй школi. Тому "першопрохiдники" набиралися досвiду, шукали в ще невiдомих обставинах новi шляхи. Завдання директора полягало в тому, щоб об'єднати цих людей у монолитну команду з однаковими вимогами до роботи. Згуртувало ж їх те, що в основному це були щирi вчителi, педагоги за покликанням.

Кожного року до школи приходили новi вчителi, в основному молодi, без якогось особистого досвiду. Але вони приходили в уже сформований колектив i свiй досвiд збаеачували, навчаючись у "корифеїв".

Про одного з "першовiдкривачiв" 36 школи багато нинiшнiх побiлених сивиною "зубрiв" вiд науки згадують iз глибокою повагою i подякою. Це Олександр Петрович Мултановський.

У 2005-ому роцi в Харкiвськiй обласнiй газетi "Час"   (21 червня) опублiкована велика кореспонденцiя «"Зубри" Харкiвщини» про видатних харкiвських учених. Зокрема там мова йшла про професора Малеєва Володимира Яковича, випускника 1948 школи року.

Читаємо: "Школа № 36... у першi пiслявоєннi роки була чоловiчою. I вийшло з її стiн чимало обдарованих фiзикiв i математикiв, що працюють зараз у ведучих наукових i унiверситетських центрах усього свiту.
Викладали математику вчителi, що прийшли ще з дореволюцiйної гiмназiї, такi як Олександр Петрович Мултановський, що навчав не стiльки формулам, скiльки математичному способу мислення, а це головне в будь-якiй точнiй науцi. Та й час був особливим часом, який минув пiд знаком великих наукових вiдкритiв, що втiлилися як у небачено кривавих вiйнах,  так i в пiдкореннi космосу".

Незвичайна i драматична доля Олександра Петровича. Вiн народився в 1889 р. у В'ятьскiй губернiї. Учився в Санкт-Петербурзькому унiверситетi. У Першу Свiтову вiйну був офiцером в артилерiї. У 1918 р. його залучили в ряди Червоної Армiї, брав участь у громадянськiй вiйнi. Служив чесно, був талановитим командиром, тому до кiнця вiйни був комкором (дорiвнює сучасному генераловi).

У 1924 роцi Олександр Петрович був призначений у штаб Українського Вiйськового округу помiчником його командуючого Якiра I.Е. з вiйськової пiдготовки студентiв вузiв України.

У сiчнi 1931 року, пiд час масових арештiв командирiв Червоної Армiї, Олександр Петрович був заарештований, звинувачувався за ст. 58-11 (пiдготовка збройного повстання).

Був засуджений до розстрiлу, який замiнили 10-тьма роками таборiв (Колалаг, пiд Мурманськом). Там, за полярним колом, силами ув'язнених будувалася електростанцiя. Наприкiнцi 1937 року Олександра Петровича звiльнили, а в 1938 роцi знову заарештували - термiн вiдбув до середини 1940 р. Заборонили жити у великих мiстах, оселився з родиною в Бiлгородськiй областi, де працював учителем математики в сiльськiй школi. Так почався його вчительський стаж. У 1945 роцi був запрошений до 36-ої школи як учитель математики в старших класах. Тiльки в 1964 роцi Олександр Петрович був офiцiйно реабiлiтований.
Помер Олександр Петрович у лютому 1965 року вiд раку горла.

У 1949 роцi по вул. Iванова, на мiсцi зруйнованого пiд час вiйни примiщення, школи побудували нове. Це була чоловiча школа. I тепер з нашої школи переводили туди цiлi класи. Так наша школа перейшла на двозмiнну роботу, звiльнився час на позакласну, гурткову роботу.

Чоловiчiй школi були потрiбнi органiзатори позакласної роботи. У 1949 роцi мiськком комсомолу направив до нас 20-лiтнього пiонервожатого Льоню Слободiна. У своєму листi вiн згадує:
"А школа-то огромная (более 2000 мальчиков). Работы было непочатый край. Счастье мое, что меня хорошо встретил и поддержал директор школы Трусевич М.П. и прекрасный коллектив учителей. У них я учился и педагогическому мастерству".

Саме Леонiд Михайлович продумав i розгорнув роботу з пiонерами. Було створено пiонерське самоврядування у формi ради дружини. З'явилася пiонерська атрибутика, розгорнулася спланована багатогранна робота.

Крiм екскурсiй до музеїв на околицях Харкова, проводилися цiкавi екскурсiї на пiдприємства, що мали велике пiзнавальне i виховне значення. Наприклад, окремi ланки 4-х класiв провели екскурсiю на книжкову фабрику iм. Фрунзе. Тут хлопцi побачили, як на їхнiх очах робиться задачник, за яким вони розв'язують задачi. Пiвтори години незабутнiх вражень. А потiм у школi на зборах загону хлопцi розмовляли про те, як складно створюються речi, що оточують людину.

Учнi 6-7 класiв побували на виробництвi: бачили, як через кожнi 7 хвилин сходив з конвеєра Харкiвського тракторного заводу новий трактор. Побували на Мереф'янському буряковому заводi та iн. Завдяки таким екскурсiям у хлопцiв зростав iнтерес до рiзних галузей знань, до виробничої працi.

За iнiцiативою ради дружини вирiшили просити райком Комсомолу присвоїти нашiй дружинi iм'я Молодої Гвардiї.

Почалася велика пiдготовка до цiєї подiї. З коштiв, виручених за зiбраний металобрухт, видiлили суму на поїздку в Краснодон. Поїздка справила на хлопцiв величезне враження.

Пiонерська дружина побудувала свої майстернi. Бажаючим займатися пiсля урокiв столярною справою взявся допомогти шкiльний столяр, майстер на всi руки Iван Миронович Литвиненко. Раз на тиждень по 2 години загiн мiг займатися в майстернi.

Кожного року навеснi проводилися "маївки", де пiонерськi загони змагались у спортi, орiєнтуваннi на мiсцевостi i тощо.

9 рокiв Леонiд Михайлович присвятив нашим пiонерам, закiнчив педiнститут i став учителем росiйської мови вже в iншiй школi.

Леонiда Михайловича змiнила в 1958 р. нова пiонервожата - Женя Юровська, що тiльки-но закiнчила десятирiчку. Спортивна, енергiйна, вольова, вона прекрасно справлялася з найважчою роботою. Вона паралельно закiнчила факультет учителiв початкових класiв i стала зразковим учителем. У роботi з класом їй дуже допомагав її досвiд пiонервожатої. Тепер вона стала Євгенiєю Олександрiвною, а з роками - завучем початкової школи. Бiльше 50 рокiв Євгенiя Олександрiвна вiддала єдинiй в її життi школi - 36-й.

Багато рокiв пропрацював у 36-й Iван Сергiйович Калиновський, учитель української лiтератури i зам. директора з виховної роботи. Талановитий органiзатор, талановитий музикант, вiн зробив позакласну роботу яскравою, цiкавою, органiзував вокальний ансамбль юнакiв, ансамбль української пiснi (серед учителiв). Їхнi виступи завжди були музичними, яскравими, емоцiйними.

В 23-му роцi 36-я школа називалася трудовою. Такою вона залишилася i пiсля вiйни. Уроки працi в 4-х класах у столярнiй майстернi були цiкавi для хлопчикiв 10-11 рокiв. Їм уже можна було довiряти нескладний ремонт шкiльних меблiв. Цiкаво було бачити як у клас на змiнi входило 2-3 юних майстри на чолi з Iваном Мироновичем i уважно оглядали шкiльнi меблi: чи не потрiбно допомогти вiдремонтувати що-небудь. Коли ж прибудували 4-х поверховий корпус, на першому поверсi розмiстилася велика майстерня, яку допомiг обладнати наш шеф-завод ФЕД. З'явилися токарськi, свердлильнi верстати, за якими працювали учнi 7-х класiв. Про трудове виховання в нашiй школi в 1953 роцi була надрукована стаття Л.М. Слободiна "На заводi й у школi" (журнал "Вожатий"). А в 1956 роцi в журналi "Радянська школа" Михайло Павлович Трусевич також писав про трудове виховання в нашiй школi, де стверджував, що полiтехнiчне утворення - необхiдна складова частина шкiльного утворення в нашiй країнi. Цього вимагав час. У 50-i роки радянська школа стала на шлях полiтехнiзацiї. Були розробленi програми, що передбачали теоретичний курс i виробничу практику учнiв. У нашiй школi були створенi спецiалiзованi класи швейникiв, класи по холоднiй обробцi металу, конструкторiв ("креслярiв"). Навеснi, пiсля iспитiв, дев'ятикласники проходили практику в цехах заводу   ФЕД i в техвiддiлах; швейники проходили практику в цехах фабрики iм. Тинякова. 8-i класи виїжджали на 2 тижнi в колгосп, у табiр працi та вiдпочинку, де хлопцi 4 години працювали в полi, а потiм 2 години - сон, а пiсля сну прводилися рiзнi розважальнi заходи.

Школа - живий органiзм, що народжується, розвивається, жваво реагуючи на вимоги часу.

У 1953 роцi в результатi чергового реформування середньої школи введено було спiльне навчання хлопчикiв i дiвчаток. З одного боку, поява бiлих бантiв i бiлих фартушкiв у   нашому одноманiтно-сiрому пейзажi була незвичною, а сльози вiд будь-якої образи здавалися протиприродними; з iншого боку, i зовнi, i внутрiшньо життя стало в школi бiльш одухотвореним, рiзноманiтним. Мало того, активнiсть дiвчаток була разючою. Майже всi ланковi, старости, члени ради дружини, секретарi комсомольських груп були в основному дiвчатка. I нашi хлопцi без опору поступалися позицiями. У 54 роцi ми випустили останнiй чоловiчий клас.

Михайло Павлович добре вiдчував вимоги часу i часто нiби вгадував черговi реформи наросвiти. Так, у 1958 роцi вiн задумав створити предметнi кабiнети (незабаром i наросвiта ввела кабiнетну систему). Про змiст i роль цiєї системи навчання Михайло Павлович, ´рунтуючись на чотирирiчному досвiдi, писав 24 серпня 1972 р. у статтi "Навчальна лабораторiя вчителя й учня" ("Вечiрнiй Харкiв"). Метою у нової системи вiн вважав в удосконалення навчального процесу. Учитель-предметник у своєму кабiнетi накопичує наочне приладдя, дидактичний матерiал, технiчнi засоби i тощо, тобто все, що йому знадобиться в ходi уроку, повинно бути пiд рукою. У кабiнетi проводяться заняття гуртка, факультатива та iн. позаурочнi заняття.

Найбагатшими й найкраще обладнаними навчальними кабiнетами в нас були кабiнет фiзики (багато уваги придiлив устаткуванню кабiнету фiзики Ю.О. Соколович), кабiнет географiї (створив кабiнет учитель М.З.Голуб). Добре був обладнаний, оснащений кабiнет хiмiї; багато працi й винахiдливостi було вкладено для оформлення й устаткування кабiнету росiйської лiтератури (уч. А. Тарнопольська). Цiкаво оформлювався кабiнет бiологiї (Єфiмова П.А., Дембицька Є.Б.)

Матерiали кабiнетiв постiйно поповнювалися, змiнювалися, що допомагало вчителевi й учням в роботi.

Одними з улюблених урокiв, природно, були уроки фiзкультури. Хлопчикам рiзного вiку треба дати волю невгамовнiй енергiї. Але спортивного залу в школi не було й уроки фiзкультури взимку проводились в актовiй залi, мало пристосованiй до занять фiзкультурою.

Навеснi та восени, якщо погода дозволяла, заняття проходили в шкiльному дворi (нинiшнiх спортивних приладiв тодi ще не було) або на алеї сусiднього з нами старого, зарослого чагарником   цвинтаря. Це сусiдство приносило школi чимало турбот i неприємних сюрпризiв. Навеснi 1949 року тут пiдiрвалися на саморобнiй мiнi п'ять п'ятикласникiв, що втекли з уроку фiзкультури, який проходив у дворi школи. Двоє з них загинули, двох було поранено. Вiдлуння вiйни ще довго нас переслiдувало... Основним видом спорту в шкiльному дворi був футбол.

Коли ж до будiвлi школи було прибудовано чотириповерховий корпус, був споруджений двоповерховий спортивний зал. Стараннями вчителя фiзкультури Катенєва Костянтина Сергiйовича зал був обладнаний за всiма правилами. Тепер хлопцi займалися на рiзних спортивних приладдях, грали у волейбол i баскетбол. Тут проходили змагання мiж школами. Працювали рiзнi спортивнi секцiї. Захоплення спортом переростало для декого з хлопцiв шкiльнi межi, i багато хто пiшов у спортивнi клуби i досяг значних успiхiв.

Так, Валерiй Бурко був активним пiонером, багато читав i був кореспондентом "Пiонерської правди" (вид. у Москвi). Писав на дуже серйознi теми: про "маївки", про революцiю в Китаї, про його вiдвiдування (тричi) китайських гостей тощо.

По закiнченню школи в 1970 р. вступив до ХДУ на престижний тодi радiофiзичний факультет. Романтик за натурою, вiн не змiг захопитися радiофiзикою i зрештою зрозумiв, що йому до душi мова i лiтература, перейшов i на "вiдмiнно" закiнчив фiлфак. В цi ж роки Валерiй ще займався спортом: надзвичайно успiшно грав у тенiс. Зiштовхнулися двi пристрастi. Стало питання про вибiр професiї: мова або тенiс? Валерiй вибрав тенiс.

Великий тенiс став його покликанням, а сам Валерiй Львович розкрив свiй чудовий талант i на кортах України, i на мiжнародних турнiрах (25 мiжнародних турнiрiв). Вiн - п'ятикратний чемпiон України. Став чудовим тренером i виховав не одного гарного спортсмена, зокрема вiн виховав чемпiона Європи серед юнiорiв - учня нашої школи Дмитра Костiна.

Валерiй Львович не тiльки талановитий тенiсист. Вiн прекрасний знавець свiтової поезiї, музики.

Зараз Валерiй Львович вiце-президент федерацiї України, заслужений тренер України. Вiн став iнiцiатором створення при Харкiвському унiверситетi iм. В.М.Каразiна чудових кортiв. Це його улюблене дiтище. Корти вийшли прекрасними. Сотнi дiтей i дорослих iз задоволенням навчаються грати або обрали тенiс кращим видом вiдпочинку. Ще одне незвичайне i дуже дороге дiтище є у Валерiя Львовича - клуб УНIКОРТ, членами якого є викладачi Унiверситету. У цьому затишному клубi звучать прекраснi вiршi, першокласна музика, тут проходять цiкавi зустрiчi. I все це завдячуючи саме Валерiю Львовичу Бурку.

Прославив нашу школу майстер з iншого виду спорту - шахiв - Сашко Чернiн, учень 9 класу. Вiн став чемпiоном Європи серед юнiорiв iз шахiв.

Була в нас i маленька (10-лiтня) чемпiонка з фiгурного катання Нiна Iванова. Дуже багато талановитих спортсменiв з рiзних видiв спорту були саме учнями 36 школи.

Не кажучи вже про серйознi заняття футболом, нескiнченнi змагання з баскетболу, волейболу та iншi турнiри.

Дуже близьким до фiзкультури був такий навчальний предмет, як початковий вишкiл. Це був дуже серйозний предмет, який мав складну програму. З цим предметом пов'язанi змагання зi стройової пiснi, iнсценованої пiснi!

Довоєннi випускники нашої школи колись згадували про те, що, коли вся 36-а школа розмiщувалася в 2-х кiмнатах Художнього училища, в однiй з цих кiмнат, крiм того, проводилися уроки спiву. А коли переїхали у власне примiщення, хлопцi одразу запропонували органiзувати лiтературний i драматичний гуртки. У школi був непоганий хор.

Отже, дiти тягнулися до мистецтва. Це було природно. I ця тяга задовольнялася в гуртках самодiяльностi. Коли в 1945 роцi вiдкрилася 36 чоловiча школа, вже в 1947 роцi драматичний гурток пiдготував виставу за романом О. Фадєєва "Молода гвардiя", а в 1948 роцi - виставу "Зоя" про подвиг Зої Космодiм'янської. Головну роль зiграла запрошена iз жiночої школи десятикласниця Люда Попова. Ця вистава для неї стала доленосною: вона стала акторкою i працювала в Харкiвському драматичному театрi iм. Т.Шевченка. У 1949 роцi десятикласники поставили фрагменти з трагедiї О.Пушкiна "Борис Годунов". Головну роль вiдмiнно виконав учень 10 класу Вецнер Толя, для якого ця вистава теж виявилася вирiшальною у виборi професiї. Зараз Анатолiй Вецнер (майже 60 рокiв) режисер Харкiвського росiйського драматичного театру iм.О.Пушкiна. Гравши в шкiльних постановках, багато наших випускникiв пов'язали своє життя з театром або брали участь у самодiяльностi вузiв або в тих мiсцях, де працювали. Так, одним з органiзаторiв i режисером легендарного студентського театру "СIНТ-63" (синтетичного театру), який вирiс iз студентського гуртка Полiтеха, був наш випускник 1954 року, талановитий математик, викладач Полiтеху Олександр Михайлович Суплiн. У його постановцi вiдмiнна вистава "Баня" (по Маяковському) йшла з великим успiхом.

Нашi вечори прикрашали чудовi читцi: Свiтлана Трегубова, Еля Лонько, Борис Кекало (прекрасно читав вiршi Висоцького) та iн. Акторами стали Юрiй Срослов, Толя Шрайман, Чопенко, Котлицька Ольга (тележурналiстика), Андрiй Цаплiєнко (тележурналiст), Марина Аронова (гарний iнженер i бард).

У 60-i роки захопленi мистецтвом живопису восьмикласники створили Малу Третякiвку, де добре пiдготовленi учнi 5-8 класiв проводили екскурсiї, навiть для студентiв-практикантiв.

Гордiстю нашої школи був прекрасний духовий оркестр. Ми не знаємо, як Михайловi Павловичу вдалося роздобути iнструменти, але пiд керiвництвом невтомного Мартинюка (на жаль, iм'я не згадали) в оркестрi були зайнятi i деякi "важкi" п'ятикласники, i серйознi старшокласники. Оркестр звучав так професiйно, що його ставили на чолi колони школярiв нашого району на демонстрацiї 1 Травня i 7 Листопада.

36-а, уже змiшана, школа пишалася i своїм великим хором, першим керiвником якого була вчителька спiву Софiя Охримiвна Левитiна. Людина високої квалiфiкацiї, вона була дуже вимоглива до вибору репертуару, тому хор виконував i арiї з опери Бородiна "Князь Iгор" (арiя половецьких дiвчат), арiю мисливцiв з опери Моцарта "Чарiвний стрiлець" та iн. Пiзнiше хором керувала талановитий музикант Ганна Борисiвна Гуренко.

У школi прагнули прищепити учням зацiкавленiсть мистецтвом - справжнiм, а не сурогатним. I в нашi днi цi традицiї не загинули.

З iнiцiативи нашої молодої вчительки iсторiї Валентини Iларiонiвни Астахової був створений прекрасний музей Артема (Ф.Сергєєва), знаменитого органiзатора революцiйного руху на Харкiвщинi. Було органiзовано групу старшокласникiв, яка займалася вивченням матерiалiв про життя Артема. Вони зустрiчалися зi старими харкiвськими бiльшовиками i т.д. На вiдкриття музею приїхала дружина Артема - Е.Репельська i його син генерал-майор авiацiї. Вiдкриття музею пройшло цiкаво i жваво. Згодом Артем Федорович Сергєєв неодноразово приїжджав до школи. Нашi хлопцi їздили на зустрiч з моряками танкера "Артем". У музеї проводилися екскурсiї з учнями нашої школи та учнями iнших шкiл. Екскурсоводами були старшокласники, що брали участь у створеннi музею.   Вони прекрасно володiли матерiалом i з великою вiдповiдальнiстю ставилися до своєї роботи. Наш iсторичний музей був одним з перших у Харковi. Головною в цiй роботi була її виховна частина: вiдповiдальнiсть, сумлiннiсть, грамотнiсть у виконаннi дорученої справи.

Час стрiмко мчиться вперед. У такому безперервному русi, у подоланнi, у пошуках нових шляхiв наша школа зустрiла 1973 рiк. 2 квiтня їй виповнилося 50! Пiвстолiття! Важкi роки, що принесли i радiсть перемог, i трагiзм вiйни, вiдродження школи i новi подолання. Школа стала великою i свiтлою.  У нiй вже працювало 48 учителiв, в основному людей з великим педагогiчним досвiдом, якi багато рокiв пропрацювали в школi №36. Це i є життя. До 50-рiччя школа випустила бiльше, нiж 4 тисячi своїх вихованцiв; тiльки пiсля 1945 р. 2243 чол. А скiльки видатних, чудових фахiвцiв, учених серед наших випускникiв! Вони користуються популярнiстю i повагою.

Школа гiдна була урочисто вiдсвяткувати своє 50-рiччя.

Нiколи ще в 36-у школу не приходило стiльки листiв i телеграм. Писали з рiзних кiнцiв нашої країни.

"Спасибi за придбанi знання, за пiдготовку до працi, за те, що навчили мужностi, любовi до Батькiвщини, вiдповiдальностi за доручену справу," - такий змiст листiв i телеграм, отриманих вiд лауреата Державної премiї Е.Лигунова, механiка А.Гусєва, генерала В.Ширяева, письменницi I.Гофф i багатьох, багатьох iнших.
(зi ст. Л. Биховської, "Школi - 50" з газети "Червоний прапор" за 11.04.1973)

 

Вiдсвяткували ювiлей гiдно. Збiр пiонерської дружини - в Палацi пiонерiв, а урочистий вечiр старшокласникiв пройшов у Палацi студентiв полiтехнiчного iнституту. У залi панувала атмосфера жвавостi, радостi.

Найдорожчими гостями були Павло Васильович Туторський, перший директор школи (у березнi 2002 р. йому виповнилося 90 рокiв) i Рахiль Лазарiвна Басина - завуч школи, яка працювала ще до вiйни (їй виповнилося 75 рокiв). Було багато людей похилого вiку - довоєнних випускникiв.

А наступного дня вже починали новий вiдлiк часу. Школа, цей гучний корабель, виходив у новi десятилiття. Як спiвається в пiснi: "Є тiльки мить мiж минулим i майбутнiм, i ця мить називається життя".

Кожнi 5 рокiв стало традицiєю святкувати день народження alma mater, на iм'я "36-а школа".

До 80-тирiччя школи надiслав своє поздоровлення випускник 1954 року М. Конилович: "Наша 36-я видится мне сквозь годы оплотом честности и справедливости. Знаю, что в эти дни наша школа отмечает свое 80-летие. Желаю ее дальнейшего процветания - на благо новым молодым поколениям учеников:
Счастья и долгих лет жизни всем моим педагогам и сотрудникам, которые, где бы они ни были, несут эстафету добра, полученную в школе № 36 моего родного Харькова."

Гiмн школи до 2020 року

От первого звонка и до прощанья
под этим кровом будем мы дружны.
Весна приносит осень расставанья,
А осень - встречу радостней весны.

Припев:
Ты 36 запоминай,
Вперёд уверенней шагай.
Наш талисман - число и символ
Как честь свою и совесть не роняй,
Ведь школа наша - добрый дом,
Сюда мы с радостью идём,
Теплом учительским согреты,
Невзгоды все с тобой перенесём.

Все вместе педагоги наши - сила,
А мы для них и дети, и друзья.
Урок нам открывает тайны мира,
Спасибо им, родным учителям!
Припев:

Придут сюда детишки наши скоро,
И мудрых педагогов не забыть.
Ты крылья нам дала, родная школа,
И научила верить и любить.

Припев:
Tы 36 запоминай,
Вперёд уверенней шагай.
Наш талисман - число и символ
Как честь свою и совесть не роняй,
Тебе судьбу мою вершить,
Тебе одной меня судить,
Ты - школа молодости нашей,
Ты школа, без которой нам не жить.

Увага !

Пропонуємо ознайомитися з електронною версiєю книги про школу до 85-рiчного ювiлею. Щоб побачити електону версiю цiєї книги натиснiть на цю метку.


книга написана росiйською мовою викладена в DOC-форматi, та заархiвована за допомогою WINRAR, об'єм файлу - 154 Кбайт.

 

© 2008-2022 Харкiвська загальноосвiтня школа I-III ступенiв № 36

В дизайнi цiєї сторiнки використани мотиви Петрикiвського декоративно-орнаментального малярства